Мрії, надії, віра і довіра, плани... якось на це все насувається якась доленосна необхідність, яка спочатку відчувається сильною напругою, яку неможливо пояснити. Потім відбувається апогей у вигляді внутрішнього болю, сліз, намагання втримати, оживити. Зовнішні кризи навалюются одразу і звідусіль. Потім взаємні докори, спалахи і зрештою відпускання, а потім і байдужості. Відпускання з байдужістю відбуваються паралельно з приходом нової інформації, людей, інтрументів і можливостями правити в своїй долі і свою долю... Вибиті сходинки з-під ніг компенсуються відкриттям дверей в нове. Інше. Необхідне. Маючи, бережи. Але як йде - відпускай. Відпускати боляче, бо це відбувається з вириванням якихось власних м,язів серця, які встигли прирости і пустити там коріння.
Якесь інтуітивне розуміння, що найвигіднішим і правильним буде зосередитись не назовні, а на собі і своїх потребах. При чому, вигідним це буде не тільки собі, а й світові в цілому. Особливо навколо мене. Згодом виявляється, що не помилилась. Чергове зростання. Метафорично: я насінина, що спить у землі і п,є її живильні і багаті соки в темряві, тиші, на самоті і в спокою своєї закритої форми. Спочатку була лише темрява, тепер помітне якесь розсіяне світло. Напевно я вже росток... Не тільки нові, а й інші сили. Ближче до поверхні. Чомусь вже зараз розумію, що квітка буде не одразу. Спочатку бутон. А поки...близьке дихання весни, відчування мами-землі живої і непорушної, що піклується і не прив,язує. Дає волю і не спішить нікуди.
Оммммм......
Якесь інтуітивне розуміння, що найвигіднішим і правильним буде зосередитись не назовні, а на собі і своїх потребах. При чому, вигідним це буде не тільки собі, а й світові в цілому. Особливо навколо мене. Згодом виявляється, що не помилилась. Чергове зростання. Метафорично: я насінина, що спить у землі і п,є її живильні і багаті соки в темряві, тиші, на самоті і в спокою своєї закритої форми. Спочатку була лише темрява, тепер помітне якесь розсіяне світло. Напевно я вже росток... Не тільки нові, а й інші сили. Ближче до поверхні. Чомусь вже зараз розумію, що квітка буде не одразу. Спочатку бутон. А поки...близьке дихання весни, відчування мами-землі живої і непорушної, що піклується і не прив,язує. Дає волю і не спішить нікуди.
Оммммм......